Війна за ринок землі – законопроєкт №2194 відправили на повторне друге читання

Роман Лещенко (Голова Держгеокадастру)

Це документ, який ще більше поглибить земельну децентралізацію та зробить громади на місцях сильнішими. Завдяки його ухваленню відбудеться передача у розпорядження ОТГ ще більшої кількості земельних ресурсів, зокрема, лісового та водного фонду (крім земель, необхідних для потреб держави.

Це стане логічним доповненням до передачі 2 мільйонів гектарів земель сільськогосподарського призначення, яку Держгеокадастр розпочав на виконання Указу Президента України Володимира Зеленського від 15 жовтня 2020 року та постанови Уряду від 16 листопада 2020 року.

Разом із новими повноваженнями на місця передається і відповідальність: функції контролю за нецільовим використанням та самовільним зайняттям земель.

Також законопроєкт № 2194 дозволить провести ще більш глибоку дерегуляцію Держгеокадастру. Зокрема, буде скасовано земельну експертизу, низку дозволів та непотрібних довідок, забезпечено прозору систему земельних відносин. Крім того, Держгеокадастр остаточно втратить свої надповноваження щодо розпорядження землями. Це лише частина того, що стане реальністю після ухвалення цього документа.

Я вважаю, що законопроєкт № 2194 — це нова земельна Конституція, яка знищить залишки корупційних ризиків у Держгеокадастрі та поверне землі у розпорядження народу. Тому хочу закликати всіх народних обранців підтримати цей законопроєкт та вдруге виконати свою історичну місію. Це право у місцевих громад забрали майже 20 років тому, а сьогодні ви можете своїм рішенням його повернути.

Законопроєкт №2194 стосується децентралізації та внесення змін до Земельного кодексу України. Ми там суттєво переглядаємо оперативні можливості Держгеокадастру в частині функцій розпорядження та інших повноважень служби. Ми дійшли висновку, що з погляду контролю за використанням та заходів щодо охорони земель – цей функціонал має залишитися за Держгеокадастром. Хоча, безумовно, ми посилюємо функції органів місцевого самоврядування в частині контрольно-наглядових функцій, але Держгеокадастр в цій системі також має бути, адже не завжди на місцевому рівні питання вирішуються законно. Місцеві еліти часто формують так звані «міжсобойчики», а державне регулювання там відсутнє. Тому нам важливо, щоб між аграріями та службою підтримувався живий діалог і нам були доступні відповідні інструменти реагування.

Документ розроблено на основі законопроєкту №2178, запропонованого урядом та з урахуванням побажань експертів аграрного ринку.

Для того, щоби збільшити гарантії при використанні переважного права на купівлю землі сільськогосподарського призначення та уникнути можливих шахрайських готівкових схем (в т.ч. легалізації коштів сумнівного походження), я вніс пропозицію до повторного другого читання розгляду законопроекту 2194. Її суть полягає в тому, щоби право продажу земельної ділянки (якщо сторони: той, хто продає і той хто купує і має переважне право на неї, не дійшли згоди) реалізовувалося виключно на аукціоні.

Ми говоримо про те, що вводимо цивілізований ринок землі. Ринкові взаємовідносини – це стандартні взаємовідносини попиту і пропозиції. Дійсно, на початках може бути всплеск цих показників за рахунок новизни процесу. Але ми розуміємо, що ціна попиту і ціна пропозиції рано чи пізно збалансуються. Я і пропоную цей баланс закріпити законодавчо і надати незалежний аукціонний майданчик для продажу землі сільськогосподарського призначення, яка є, в тому числі, паєм, за умови, що продавець і покупець, який має переважне право, не домовилися при прямому продажі.

Це буде і справедливо і вигідно. Як для однієї, так і для другої сторін. І сформує прозору та ринкову ціну на цю земельну ділянку, яка продається.

Законопроект 2194 – логічне продовження земельної реформи!

Після надання власникам права вільно розпоряджатися своїми ділянками, нормативного врегулювання національної інфраструктури геопросторових даних та планування використання земель, дійшла черга і земельної децентралізації.

Більше, ніж через рік після прийняття у першому читанні, законопроект 2 грудня було винесено  на розгляд Ради у другому читанні. Прикро, що не вистачило голосів для прийняття його як Закону. Проект направлено на повторне друге читання.

Насправді, цей проект є великим комплексним законом, над яким велася довга напружена робота за участю народних депутатів, урядовців, аграрних асоціацій та галузевих експертів. Даними змінами оптимізовано багато положень Земельного кодексу та інших актів задля забезпечення ефективного втілення земельної реформи у нашій державі.

Найважливішими зі змін є наступні:

• землі державної власності за межами населених пунктів переходять до комунальної власності сільських, селищних, міських рад. Це дозволить місцевому самоврядування мати міцну матеріальну основу і засоби для залучення інвестицій;
• встановлюється зручний механізм порядку фіксування у Державному земельному кадастрі меж територій територіальних громад, у тому числі об’єднаних;
• скасовується інститут державної експертизи землевпорядної документації та численні погодження землевпорядної документації органами виконавчої влади, які протягом багатьох років були джерелом корупції в органах влади та значно ускладнювали процедуру надання земельних ділянок для громадян та бізнесу;
• запроваджується новий механізм реалізації переважного права купівлі земельних ділянок сільськогосподарського призначення, який буде функціонувати із залученням нотаріусів та державних реєстраторів.

Багато із цих змін очікують на прийняття роками через брак політичної волі чи інші неочевидні фактори. Сподіваюся, що завдяки конструктивній роботі аграрного комітету ВР над підготовкою законопроекту до повторного другого читання, а також в наслідок його подальшого невідкладного розгляду Радою, довгоочікувані ініціативи будуть втіленні у життя.

Тож не зупиняємось і працюємо над реалізацією успішної української земельної реформи.

Земля – це дійсно основне національне багатство для українського народу. А український народ – це 1470 громад, а не два десятки чиновників в обласних кадастрах. Тому надзвичайно важливо, щоб передача земель державної власності за межами населених пунктів у комунальну власність територіальних громад була закріплена законом 2194. Це невідворотно збільшить надходження до місцевих бюджетів від орендної плати (за попередніми розрахунками, на 4,5 млрд грн щорічно), що сприятиме розвитку громад.

Реальна влада громад починається з реальних повноважень. Децентралізація та дерегуляція, що закладені законопроєктом 2194, передбачають передачу повноважень територіальним громадам зі здійснення контролю на своїй території за самовільним зайняттям земельних ділянок. Органи місцевого самоврядування, відповідно до законопроєкту 2194, зможуть здійснювати зміну цільового призначення ділянок та затверджувати детальні плани територій. Важливо пам’ятати, що громади є провідниками громадян, і при здійсненні цих повноважень жителі громади зможуть контролювати своїх представників.

Відкритість даних та прозорість земельних процедур повинна стати запорукою успішного розвитку територій. Саме тому законопроєктом 2194 передбачається надання документації із землеустрою статусу публічних, відкритих та загальнодоступних даних і скасування зайвих дозволів та дублювання процедур перевірки документації із землеустрою. Лише у результаті скасування державної експертизи землевпорядної документації та погодження проєктів землеустрою щодо відведення земельної ділянки суб’єкти не витрачатимуть додаткових 20 днів та 5 днів відповідно та зможуть зекономити чималі грошові кошти. Окрім того, таке наболіле питання про межі громад буде вирішуватись шляхом запровадження чіткого, організаційно простого та незатратного механізму встановлення і фіксації у Державному земельному кадастрі меж громад, у тому числі ОТГ.

Мета документу №2194 – комплексне реформування системи управління у сфері земельних відносин та ліквідація штучних бюрократичних перешкод, які спричиняють масову корупцію у земельних відносинах та перешкоджають економічному зростанню. Це один з елементів підготовки до прозорого ринку землі в Україні.

Попри, по суті, технічний характер законопроєкту, його обговорення виявилося доволі бурхливим, адже окремі політичні сили, які ще не «випустили пару» після голосування за законопроєкт про обіг сільськогосподарських земель, тепер схильні вбачати «зраду» у будь-якому земельному законопроєкті, навіть у тому, котрий напрацьовувався понад рік, увібравши в себе законодавчі ініціативи попереднього парламенту, на реалізацію яких у попереднього керівництва країни не вистачило політичної волі.

Наприклад, окремі депутати обурювалися з приводу правок до Земельного кодексу України, які нібито дозволяли купувати сільськогосподарські землі іноземцям після відкриття ринку землі в Україні. Та водночас, як часто буває, всі починають читати порівняльну таблицю до законопроєкту, не читаючи сам Кодекс, де заборону купувати землю іноземцям на ринку землі прописано декілька разів, а іноземці та іноземні юридичні особи в принципі виключені з кола покупців земельних ділянок сільськогосподарського призначення.

Іншу дискусію викликав перегляд концепції «особливо цінних земель», яка закріплена у статті 150 Земельного кодексу України. Адже, попри дуже гарну як для пересічного громадянина назву та формальну спрямованість на забезпечення благих намірів – охорони земель, в останні десятиріччя це поняття стало одним із вагомих джерел корупції. Так, за наявними дослідженнями, відповідно до закріплених у Кодексі критеріїв площа «особливо цінних земель» сягає майже 9,4 млн га. При цьому питома вага особливо цінних земель у загальній площі ріллі за різними областями України варіюється від 8,2% у Волинській до 56,6% у Полтавській. Особливо цінними вважаються більшніж половина земель Харківщини. У Сумській, Черкаській та Кіровоградській області питома вага ґрунтів, котрі визнані особливо цінними, становить понад 40%. У Київській, Вінницькій, Тернопільській, Закарпатській, Одеській, Миколаївській областях та АР Крим питома вага особливо цінних ґрунтів – понад 30%.

На практиці це означає, що у багатьох областях кожне третє відведення ділянки для несільськогосподарських потреб, а у п’яти областях – практично кожне друге, формально має погоджуватися із Верховною Радою України, що відверто ненормально та нелогічно. Але беручи до уваги, що за останні три скликання український парламент не спромігся ухвалити жодного рішення про вилучення особливо цінних земель, чинна процедура себе повністю дискредитувала і фактично, не виконуючи жодних корисних функцій для суспільства, стримує економічне зростання на величезних територіях та створює величезні проблеми для мільйонів громадян – власників ділянок. Таким чином, сьогодні наявність «особливо цінних ґрунтів» на земельній ділянці означає лише одне – власник або користувач земельної ділянки при розміщенні несільськогосподарських об’єктів має вдаватися до корупційних дій.

Звичайно, розглянутий у парламенті законопроєкт потребуватиме техніко-юридичних правок і доопрацювання до другого читання, адже він дійсно є досить широким і комплексним, але загальний висновок беззаперечний: його ухвалення дозволить суттєво скоротити корупцію у сфері земельних відносин, реформувати Держгеокадастр, розширити матеріальну базу місцевого самоврядування, зменшити вартість робіт та тривалість часу, що витрачається на виконання процедур, пов’язаних із проведенням землеустрою. Ну й найголовніше – інвестиційний клімат в Україні має стати кращим.

Запровадження обігу сільськогосподарської землі — не кінцева мета, а лише один з інструментів земельної реформи в Україні. Реформи настільки складної та всеосяжної, що ніхто раніше за неї не брався. Завдань декілька, і ринок землі не є номером один. Децентралізація та детінізація. Корупція завжди там, де присутня держава, а в земельних відносинах її надто багато. Органи земресурсів перетворилися на корупційних монстрів, побороти яких можна лише радикальними методами. Поборемо монстрів — отримаємо прозорі й однакові для всіх правила гри. Приберемо державу звідти, де її не має бути — зупинимо хабарництво та дамо фермерам простір і ресурси для зростання. Як це зробити? Законодавчих ініціатив у парламенті наразі багато. Одна з них — законопроєкт №2194 «Про внесення змін до Земельного кодексу України та інших законодавчих актів щодо удосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин», який готують до другого читання. Він містить чимало нововведень. Далі коротко про 10 основних.

1. Тотальне спрощення землеустрою

Ми нарахували 12 способів втручання держави у проведення землеустрою. Україна могла б посісти першу сходинку в глобальному рейтинзі зі створення різноманітних адміністративних бар’єрів під час складання документації. Державні дозвільні органи по колу її «перевіряють», функціонал і межі компетенцій цих «перевіряльників» незрозумілі, притягнути до відповідальності за маніпулювання та корупцію практично неможливо. Штучні обмеження будуть зняті, доступ населення та бізнесу до земельних ресурсів — спрощений. Далі про це детальніше.

2. Передача державних земель за межами населених пунктів у власність сільським, селищним і міським радам

Відновлення соціальної справедливості. Місцеві громади отримають право розпоряджатися землею, якого були позбавлені в 2002 році. Обмеження «земельної» юрисдикції ускладнило розвиток громад, зменшило їхнє матеріальне забезпечення та порушило основний принцип демократичного суспільства — повсюдності місцевого самоврядування. Наразі обрані громадянами органи місцевої влади контролюють не більше ніж 10% неприватизованих земель. Натомість землями розпоряджаються чиновники Держгеокадастру, які, скажемо прямо, не завжди керуються інтересами громад.

3.Суттєве розширення повноважень громад у сфері земельних відносин

Зокрема, законопроєкт передбачає передачу органам місцевого самоврядування повноважень щодо зміни цільового призначення земельних ділянок приватної власності, а також затвердження планів детального планування території за межами населених пунктів. Державний контроль за використанням та охороною земель здійснюватимуть ОДА й виконавчі органи сільських, селищних, міських рад.

4. Обмеження функціоналу Держгеокадастру виключно кадастровою діяльністю та геопросторовими даними

Держгеокадастр пережив п’ять реорганізацій, проте жодна не спрацювала. Орган, який створювався як сервісне відомство, став вертикально-інтегрованою «державною корпорацією», що перетворила земельні відносини на найбільш корумповану сферу держуправління. Після «Революції троянд» у Грузії повністю ліквідували найбільш дискредитовані корупцією органи влади. Чому б Україні не використати цей досвід?

5. Скасування інститутів державної експертизи землевпорядної документації та агрохімічної паспортизації земель

В існуванні державної експертизи немає ані необхідності, ані здорового глузду. За законом «Про землеустрій», відповідність документації із землеустрою засвідчує сертифікований інженер-землевпорядник. Закон «Про Державний земельний кадастр» визначає: перевірку відповідності документів вимогам законодавства здійснюють державні кадастрові реєстратори, до яких закон висуває значно вищі кваліфікаційні вимоги, ніж до осіб, які проводять експертизу. Ще одна корупційна лазівка — агрохімічні паспорти. Це квазідозвільний документ, який за хабарі оформлюється навіть без виїзду на місце та не має жодного стосунку до захисту ґрунтів. Все це буде скасовано.

6. Відмова від зайвих і дублюючих дозвільних процедур

Наприклад, процедура попереднього погодження матеріалів місця розташування об'єкта на земельній ділянці. Навіщо? Все це є в містобудівній документації. Або спеціальні дозволи на зняття та перенесення ґрунтового покриву ділянок. Натомість запроваджується загальне правило: зняття родючого шару ґрунту без розроблення й дотримання робочого проєкту землеустрою не допускається.

7. Скасування повноважень Верховної Ради щодо погодження зміни цільового призначення особливо цінних земель

Парламент просто не реалізує це право, завдаючи чимало шкоди громадам і бізнесу на територіях, де таких земель багато. За останні три скликання ВРУ не ухвалила жодного відповідного рішення. Це в свою чергу створило підґрунтя для різноманітних масових корупційних схем, коли на підставі так званих ґрунтових обстежень готуються фіктивні висновки про те, що особливо цінні землі такими насправді не є.

8. Цифровізація

Відхід від «паперової» технології – це не просто ощадливо, а й надійно від стороннього втручання. Документація із землеустрою та технічна документація із оцінки земель має розроблятися виключно у електронному вигляді та засвідчуватися електронним цифровим підписом розробника.

9. Страхування відповідальності за помилки в документації із землеустрою або під час виконання топографо-геодезичних робіт

Відповідальність нестимуть виконавці робіт перед замовниками. Дієва альтернатива державного нагляду у землеустрої та топографо-геодезичній діяльності, які не гарантують захист постраждалих від неякісного виконання робіт.

10. Гарантована прозорість

Законопроєкт пропонує запровадити повну відкритість і доступність документації із землеустрою та публічність її розгляду. Крім того, громадяни, органи влади, розробники документації матимуть повний доступ до Державного фонду документації із землеустрою та оцінки земель, який буде тепер вестись виключно в електронній формі. Зі свого боку, держава гарантуватиме безумовне дотримання законодавства про захист персональних даних.

Суть законопроєкту №2194 полягає в тому, що землями ОТГ за межами населених пунктів будуть розпоряджатися органи місцевого самоврядування, а не органи обласного відомства Держгеокадастру, як було досі. Відповідно, цей процес отримає більш політичний мотив, ніж за участі в процесі розподілу представників Держгеокадастру, як це відбувалося раніше.

За останні роки, коли Держгеокадастр розпоряджався землями, які розташовані поза межами населеного пункту (умовно – поділ цих земель по 2 га), ми мали змогу спостерігати чимало корупційних моментів, які радше стосувалися документально-фінансової площини, ніж політичної. Тобто можна було побачити випадки, коли хтось з майбутніх власників збирав майже ідеальний пакет документів і отримував відмову за явно надуманими причинами (наприклад, відмовити могли через уявну низьку якість копії документа, яка не дає змоги ідентифікувати ділянку), а хтось, у свою чергу, подавав заяву, «писану на коліні» — і такий документ отримував позитивне рішення.

Тож, якщо зараз буде ухвалено рішення парламентом і Держгеокадастром, а швидше за все – так і буде, про передачу прав розпорядження землями за межами населеного пункту органам місцевого самоврядування, то, я впевнений, у процес тут же буде замішана політика і, відповідно, почнеться активний розподіл земель державної власності на ОСГ. Слід зазначити, що, за даними МЕРТ, за час дії мораторію на продаж землі більш ніж 3 млн га були виведені з державної власності. Найбільше сільськогосподарських угідь обробляється у Одеській, Запорізькій та Харківській областях – понад 2,2 млн га. Найменше земель у розпорядженні жителів Закарпатської та Чернівецької областей, менш ніж 500 тис. га.

Як ми знаємо, в Україні немає мораторію на продаж земель особистих селянських господарств (ОСГ). Ці землі можна спокійно купувати та продавати. На ринку з'явиться чимало людей, які будуть мати землі під ОСГ і які в принципі їм не потрібні. Це будуть не тільки учасники бойових дій, а й пересічні громадяни, яким раніше відмовляли у отриманні таких земель. Після того як компетенції будуть передані органам місцевого самоврядування, є велика ймовірність, що багато заявок буде задоволено і ці всі люди вийдуть на ринок купівлі/продажу земель.

Звичайно, що першочерговими покупцями таких земель стануть або зацікавлені особи, які підігрівають процес розподілу державних земель (фермери, компанії та холдинги, які обробляють землю державної форми власності) і їм цікава не тільки звичайна оренда, а й придбання землі у власність. Вони будуть скуповувати ці землі або вже брати їх в оренду у фізичних осіб-власників, хоча перший варіант більш імовірний. Та й ціна на цю землю не буде високою: ринку с/г землі ще немає, земля ОСГ – це в середньому 10 орендних плат, тож – $1-1,5 тис. буде вартість 1 га (з окупністю 5% як інвестиції).

На мою думку, це буде своєрідне тренування перед запуском ринку землі, коли на ринок вийде чимало земельних лотів і ми побачимо, як у нас працюють ринкові умови. Звичайно, що тут зіграє свою роль відсутність переважних прав покупця. Тобто, якщо ділянка не в оренді, переважних прав не буде ні в кого, а будуть виключно ринкові умови між фермерами. Така конкуренція має породжувати підвищення ціни – це добре.

Доля 10,5 млн га державних земель перебуває в межах запропонованого депутатами законопроєкту №2194 «Про внесення змін до Земельного кодексу України та інших законодавчих актів щодо удосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин».

Основна мета та причина подання законопроєкту №2194, як вказано у пояснювальній записці його авторів, – це спрощення доступу до земельних ресурсів населення та бізнесу шляхом припинення існування Держгеокадастру як органу виконавчої влади з питань проведення землеустрою. Оскільки, з початку земельної реформи, цитую абзац пояснювальної записки:

Тут же сказано, що видатки на утримання величезного апарату Держгеокадастру обійшлися платникам податків у 2017 році в 1,11 млрд гривень (близько $41,7 млн). Поряд із цим видатки на картографічну діяльність (яка має бути у пріоритеті) становили менш ніж 0,5% від усього кошторису діяльності цієї держслужби. Також є незаперечним факт неякісного виконання або й невиконання взагалі функції здійснення державного контролю за використанням та охороною земель. Таким чином, «…суспільні видатки на державне управління суттєво перевищують вигоди від цього управління».

Відповідно до законопроєкту №2194 – у власність, а отже й у розпорядження сільських рад перейдуть землі державної власності, якими наразі розпоряджається Держгеокадастр. Сьогодні до цих земель належать: землі запасу та землі резервного фонду.

Аналізуючи наявність земель, які є потенційними до передачі у комунальну власність, постає питання, скільки таких земель залишилося та чи є вони взагалі. Звісно, від початку створення земель запасу та резервного фонду минуло чимало часу, та є незаперечним факт зменшення їх площ. На жаль, цей процес ніяк не відповідає початковій меті формування запасу та резерву, що передбачала розширення потреб сільської місцевості та надання землі тому, хто найбільше її потребує. Нині громадяни отримали у власність із земель запасу та резервного фонду значні площі. Але більшість із них отримали ці землі з метою наступного їх перепродажу. Тож гасло «земля для тих, хто її обробляє» не завжди має місце.

Водночас із 1 лютого 2018 року вже започатковано процес передачі державних земель у власність територіальних громад на основі розпорядження Кабміну від 31 січня 2018 р. № 60-рта статті 117 земельного кодексу. Половина державних земель за клопотанням ОТГ вже перейшли у комунальну власність громад.

Наразі також спостерігається інтенсивна передача державних земель у користування на правах аукціону. Здебільшого ці земельні ділянки отримують в оренду сільськогосподарські підприємства. Площі таких ділянок є досить великими – понад 100 га. Але залежно від ОТГ коливаються в середньому від 30 до 300 га. При зміні власника ділянки необхідне буде переукладення договору оренди. Очевидно, що при збільшенні таких площ відбуватиметься збільшення надходження коштів до бюджету громади завдяки орендній платі. Проте цей позитивний ефект затьмарюється корупцією в ОТГ. Відомо, що питання зменшення корупційної складової при передачі повноважень розпорядження землями громадам залишається риторичним. Адже є чимало фактів панібратства та хабарництва під час погодження клопотань щодо надання земельних ділянок із неприватизованих земель, попри проведення цієї процедури через сесію сільської ради. До того ж пересічному громадянину отримати ділянку в межах безоплатної приватизації дуже складно, або й неможливо. На це є мотивована відмова: «немає площ відповідних земель», «ділянка планується на аукціон», «використовується під громадське пасовище» (яке згодом з’являється на кадастровій карті у вигляді нарізаних окремих ділянок та наданих окремим власникам). То чи залишаться нероздані землі у розпорядженні громади взагалі?

Тому саме сьогодні, в момент наступного етапу довготривалої земельної реформи, необхідно звернути увагу на земельні питання громад і, передусім, продумати в нових законодавчих документах статті та пункти, що дадуть можливість саме громаді, а не окремим депутатам сільської ради, вирішувати долю земель комунальної власності. Подолання корупції є особливо актуальним під час передачі державних земель у комунальну власність та є вирішальним фактором збереження земельного банку територіальних громад і поповнення їхнього бюджету за рахунок передачі в оренду земель комунальної власності. На жаль, останні зареєстровані законопроєкти не враховують ці проблеми.

Законопроєкт №2194, нарешті, вирішить питання права власності на землю громад, спрощення доступу до земельних ресурсів для населення, бізнесу завдяки скасуванню зайвих дозволів та дублювання процедур перевірки документації із землеустрою тощо.

Агро-продовольча рада, Всеукраїнський конгрес фермерів, Всеукраїнська асоціація громад та інші громадські об’єднаннязасудили провал голосування законопроєкту 2194 – Проєкту Закону про внесення змін до Земельного кодексу України та інших законодавчих актів щодо удосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин.

Про це йдеться в заяві, яку випустили профільні асоціації. В ній наголошується, що на законопроєкт 2194 покладались чималі сподівання щодо нормалізації питань управління земельними ресурсами, знищення корупційних схем у земельній сфері і відновлення справедливості для громадян України.

Провал голосування показує вже, на жаль, звичну тенденцію, коли декларується боротьба з корупцією, а на практиці жодного кроку не робиться. Більше того, залишається відкритим питання, як мажоритарникипояснять на своїх округах цей «феномен самоуправління», коли право розпоряджатися землею так і залишилось у Києві?

Дуже дивна і прикра ситуація склалася із земельною децентралізацію та повноваженнями органів місцевого самоврядування у земельній сфері. Верховна Рада вкотре не змогла вирішити це питання, відправивши законопроєкт «Про внесення змін до Земельного кодексу України та інших законодавчих актів щодо удосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» (№ 2194) на повторне друге читання.

Ще більш дивно, що Президент декларує і підтримує земельну децентралізацію і передачу управління землями за межами населених пунктів від чиновників Держгеокадастру до конкретних громад, які найкраще знають, як розпоряджатися цією землею. Натомість монобільшість дає за цей ключовий для місцевого самоврядування законопроєкт лише 145 голосів з 246-ти. І чим це відрізняється від ситуації у Верховній Раді минулого скликання, коли президентський законопроєкт на цю ж тему також був провалений? Виходить, що монобільшість не підтримала законопроєкт, внесений своїми ж колегами по фракції «Слуга народу».

Мабуть, цей законопроєкт є чи не найбільш багатостраждальним, принаймні на моїй пам’яті – точно. Він має дуже довгу і складну історію, а перший законопроєкт на цю тему був зареєстрований саме мною ще в парламенті позаминулого скликання. Що ж стосується законопроєкту № 2194, то фактично до нього увійшла більшість положень розробленого мною з колегами законопроєкту щодо земельної децентралізації №4355, який був ухвалений парламентом попереднього скликання у першому читанні, але знову ж таки – через відсутність політичної волі – так і не потрапив на голосування у другому читанні.

Законопроєкт №2194 мав би, нарешті, поставити крапку у питанні, хто буде господарем на землі: чиновник, призначений у Києві, чи місцева громада. Адже відповідно до цього документу, усі землі державної власності, крім тих, які потрібні державі для виконання своїх функцій, переходять до комунальної власності територіальних громад сіл, селищ, міст. Адже саме земля – основа місцевого самоврядування, і потрібно це розуміти.

Багато хто говорить, що місцеве самоврядування теж має свої проблеми, і що на місцях теж є свої корупційні ризики. Погоджуюсь, нічого ідеального у цьому світі немає. Проте органи місцевого самоврядування обирають люди. І самі люди мають вимагати від місцевих рад законності та відстоювання інтересів громад. Так чи інакше, але представників місцевого самоврядування, які проживають з людьми в одній громаді, контролювати значно легше, а самі представники цього місцевого самоврядування, на відміну від чиновників з Києва, знають реальну ситуацію в своїй громаді, знають її потреби і потреби місцевих мешканців.

Добре, що законопроєкту №2194 хоча б дали «другий шанс», відправивши на повторне друге читання. Залишається сподіватися, що у монобільшості, нарешті, враховують як позицію Президента, так і необхідність вирішення цього вже давно «перезрілого» питання для реформування земельних відносин та розвитку місцевого самоврядування.

Не буде такого, що іноземці скуплять землю. Іноземні інвестиції вже працюють в Україні,  декілька компаній мають більше ста тисяч гектарів у своєму розпорядженні. У законі ми прописали, що мають право купувати українську землю тільки українці. По-перше, вони мають бути зареєстрованими в Україні, займатися сільськогосподарською діяльністю не менше трьох років. Щоб не було ніяких спекуляцій, що кожен, хто захоче, може купити. А потім, коли ціни на землю зростуть, він перепродасть її. По-друге, обмеження купівлі в одні руки. Дуже багато було дискусій щодо цього питання. Пропонували 0,5 % від загальної державної землі в межах країни в одні руки, або 10 % в межах області. Але ми зменшили концентрацію в одні руки до 5 % в межах області. Таким чином розвіяли побоювання фермерів, що умови їхньої діяльності будуть неконкурентоспроможними. Є люди, які мають земельні ділянки, але в них немає змоги їх обробляти. Вони хочуть продати землю людині, яка буде працювати на ній та заробляти. Це треба також врахувати. Власниками землі є українці. Якщо до них прийде хтось і захоче купити, вони вирішуватимуть, чи продати, чи ні.

 Закон можуть прийняти до нового року, але ми даємо відтермінування, щоб люди розібралися з посівною, підготувалися до зняття мораторію. Окрім цього, в державному бюджеті закладаємо кошти на відшкодування відсоткової ставки, якщо люди хочуть взяти кредити на покупку землі. Ми врахували, що деякі аграрії не мають стільки грошей, тому будемо інвестувати в них. Вже є розпорядження Кабміну та президента про те, щоб привести до належного рівня кадастр. До початку літа всі земельні ділянки внесуть на кадастрову карту. Все можна буде побачити онлайн, у відкритому доступі, не треба замовляти ніяких витягів. Щодо вартості землі, то вона має бути не меншою нормативно-грошової оцінки. Але спішити продавати землю не треба. У Польщі, наприклад, вона коштує 8-10 тисяч євро, а наша земля набагато краща. Все залежить від людей. Власник може поставити свою ціну, але люди зможуть торгуватися між собою. Пріоритет покупки землі все ж буде в аграрія, який її обробляє.